Вогневики

Двійко маленьких крабів — Арахіс і Нуга бавилися на дні моря. Вони знайшли невеличку печеру і вирішили її дослідити. Нуга трохи боялася, але Арахіс рішуче взяв її за клешню і повів за собою. Друзі бачили, що всередині печери сяє якийсь вогник, і їм хотілося роздивитися це диво. Сама печера була темна. У кожному куточку причаїлися якісь істоти. Ось повз крабиків пропливла зграя риб, зачіпаючи їх колючими плавниками. Потім вони зустріли якихось драглистих істот, чиї дотики були схожі на слиз. Нуга здригнулась і притулилася до Арахіса.

— Не бійся, — підбадьорював він. — Це, напевно, медузи. Вогник усе ближче, скоро побачимо, хто тут зачаївся.

— Може, це світиться шматочок зірки, що впала? — припустила Нуга, все ще притискаючись до Арахіса. — Я іноді на березі спостерігаю, як вони падають із неба просто в море.

— Скоро зрозуміємо! — сказав Арахіс і знову потягнув Нугу за собою.

Вогник був усе ближче й сяяв дедалі яскравіше. Крабики рухалися швидше. Раптом із печерної щілини випливла змієподібна істота й перегородила їм дорогу. Крабики позадкували.

— Що це ви тут робите, малюки? — запитала істота скрипучим голосом і вишкірила зуби.

— Мурена! — повідомив Арахіс Нузі.

Мурену знали всі, це була риба, дуже схожа на змію — довга й підступна. Вона чатувала своїх жертв на дні: в ущелинах скель або в коралах. Любила риб і ніжних крабів — на сніданок, обід, вечерю і навіть між ними. У мурени були дуже гострі зуби й агресивний характер. Крабики застигли від жаху.

— Ну що, з кого почнемо? — кровожерливо посміхнулася мурена.

— Тікаймо! — закричав Арахіс.

Крабики кинулися врізнобіч. Мурена вирішила зловити хоч одного з них, тож рушила за Арахісом.

Нуга попливла в бік вогню. Що ближче вона підпливала, то сильніше він світився і дедалі краще було видно все навколо. Водночас від вогню йшов жар. Нуга озирнулася. Просто над джерелом світла й тепла висіла товста мотузка, схожа на канат. Куди він веде, що в собі таїть, було абсолютно неясно. Але Нуга не стала роздумувати, вона схопилася за канат і поповзла вгору.

— Арахісе, сюди! — закричала вона щосили.

Арахіс, за яким ганялася мурена, дуже втомився. Він почув крик Нуги й попрямував до каната. Мурена рвонула слідом, але не розрахувала сили і пролетіла повз канат просто на вогонь. Він обпік їй плавники і хвіст. Мурена скрикнула і поспішила сховатися десь на дні.

Арахіс з полегшенням зітхнув і став спритно підійматися по канату.

— Куди веде цей канат? — раптом запитав він.

— Не знаю, — відповіла Нуга. — Ми або повземо вгору, або спускаємося назад, а там мурена. Бр-р-р…