Втрачений колір

Жила собі на світі маленька різнобарвна веселка, яка дуже любила виходити на небо після дощу. Але одного разу сталося неймовірне –– веселка не знайшла в собі блакитного кольору! –– Куди ж він міг подітися? –– подумала веселка і розплакалася від досади. –– Дощику, це ти змив мій блакитний колір? –– Ні, я його не чіпав, –– відповів дощик. –– Вітер, може, це ти здув мою блакитну фарбу? –– знову запитала веселка. –– Ні, я не чіпав твій колір, –– відповів вітер. –– Хмарко, може, ти затулила собою мій блакитний колір? –– поцікавилася веселка. –– Ну, звісно, ні! –– спокійно відповіла хмаринка. –– Сонечко, може, ти знаєш, де загубився мій блакитний колір? –– з надією запитала веселка. –– Нікуди він у тебе не губився, –– відповіло сонечко. –– Ось же він, твій блакитний колір! Просто на тлі чистого блакитного неба його не видно, він зливається з ним. Тобі варто було б уважніше придивитися до себе, перш ніж звинувачувати інших. –– Ой, і справді, всі кольори на місці, дякую тобі, сонечко! –– радісно вигукнула веселка, оглядаючи себе.