Ввічлива ластівка

Ластівка-мама розмовляла з подругою. Ластівчині діти — донька Дана й син Лол, сиділи поруч на дроті. — Мам, чуєш, мам! — втрутилась Дана в розмову подруг. — Коли ми вже полетимо? — Не перебивай, бачиш, я розмовляю, — відповідала мама. — Перебивати неввічливо, а старших — і поготів! Дана насупилася і почала чистити своє пір’я. Лолу теж було нудно сидіти і слухати дорослих, тому він почав позіхати, та так голосно, що мама знову зробила зауваження: — Лоле, позіхати теж неввічливо! Діти перезирнулися: що це за ввічливість така? Дана чомусь подумала, що ввічливість — це щось на кшталт незграбності ведмедів. Або зграбності. Загалом вона заплуталася. Коли ластівки, наївшись комарів, нарешті прилетіли додому, мама почала розмову. — Ввічливість — це вміння шанобливо, уважно, приязно і тактовно спілкуватися з усіма. Наприклад, якщо хтось щось розповідає, треба уважно дослухати до кінця. Ввічливість — це те, як би ви хотіли, щоб спілкувалися з вами. Зранку у дітей був хоровий спів. Молоді ластівки під керівництвом досвідченої ластівки-співачки зібралися на дротах. Лол прилетів вчасно й сів на своє місце. А Дана затрималася, бо чепурилася перед дзеркалом. Укладала пір’ячко, крутилася, чистила кігтики, оглядала себе зусібіч. І коли вона нарешті вирішила, що досить гарна й охайна, тоді полетіла на урок співу. Усі ластівки-учні вже давно співали, а Дана не знала, куди прилаштуватися. Зрештою вмостилася поруч із Лолом і збила своєю появою весь хор.