Я думаю

Жило собі на світі розумне мишеня Фантик. Мама змалку вчила його добре думати і бути обережним, щоб ніколи не попастися кішці в пазурі. Тож коли хтось про щось запитував Фантика чи пропонував йому щось, свою відповідь мишеня завжди починало зі слів "Я думаю". –– Хочеш цукерку? –– Я думаю, мені сьогодні достатньо солодкого. –– Підемо бігати по калюжах! –– Я думаю, для цього мені потрібно надіти гумові чобітки, щоб не промокли ніжки. Якось Фантик так загрався, що втратив пильність і тому не помітив появу хитрої кішки. Побачивши її, наш маленький герой різко відскочив, але в цю ж мить зрозумів, що втекти йому все одно не вдасться. Тоді Фантик став думати, як же йому врятувати своє життя, поки кішка облизувалася і повільно наближалася до нього. –– Стійте! –– раптом голосно крикнуло мишеня. –– Там собака! Поки кішка озиралася на всі боки, Фантик шмигнув і сховався в щілині. Марно намагалася кішка дістати лапою мишеня.