Зайчик Яр
Білка зайшла в гості до Зайчихи і принесла горішків — зайчат пригостити. Зайченята розхапали горішки й нумо наминати.
— А подякувати? — нагадала їм Зайчиха.
— Спасибі! — пропищала малючка Сніжинка.
Зайчиха зиркнула на сина. Він подивився на неї і на Білку.
— А навіщо дякувати? — нарешті запитав зайчик Яр.
Білка й Зайчиха перезирнулися.
— Так заведено, — сказала Зайчиха.
— Ким прийнято, чому прийнято, навіщо прийнято? — засипав її запитаннями Яр. — Хіба від цього щось зміниться?
— Ну дивись, — терпляче пояснювала мама. — Ти зробив комусь добро, щось хороше. І не чекаєш, що хтось теж зробить добро у відповідь, але тобі буде приємно, якщо тобі подякують.
— А якщо не подякують — то неприємно? — і далі запитувало зайченя.
— Звичайно, — відповіла мама.
— А якщо я не просив щось для мене робити, тобто не чекав від когось доброї справи? Я теж маю дякувати?
Зайчиха дивилася з нерозумінням: що за дитина така? Яр вирішив пояснити.
— Ось тітка Білка принесла нам горішків. Але ж ми не просили.
— Фу, як неввічливо! — засмутилася Зайчиха і винувато подивилася на Білку. — Ти вже пробач йому.
