Жадібна зефіринка

Жила собі на світі зефіринка, яка любила тільки брати щось в інших, а сама нічого нікому й ніколи не давала. Може, тому що їй було шкода щось дарувати, а чи тому, що її ніколи не вчили ділитися і відчувати від цього радість. Щоразу, коли зефіринці щось давали, вона ковтала це, щоб зберегти в собі. І стала нарешті такою пухкою, що мало не луснула. Але це не зупиняло її, і вона продовжувала брати все, що давали інші. Побачило це маленьке печиво і пожаліло зефіринку. –– Що ж ти все береш, а іншим нічого не даєш? Згубиш же себе! –– вигукнуло печиво. –– А що я іншим можу дати? Я навіть не знаю! –– насилу відповіла їй зефіринка. –– Ну як що? Невже все, що ти взяла в інших, тобі потрібне? –– здивувалося печиво. –– Начебто ні... Відчуваю, що ось-ось лусну, –– із сумом ледве вимовила зефіринка. –– Ну тоді для початку поверни іншим усе, що тобі не потрібно. Роздай тим, хто цього справді потребує, –– порадило мудре печиво.