Золотоочки

Була злива. Двійко сестер — гарненькі зелененькі мошки-золотоочки Рона й Боня, сиділи під листям і тремтіли. Вода стікала на них із листочків. Золотоочки змерзли і притиснулися одна до одної, щоб зігрітися. Крильця їхні — прозорі, у мереживних прожилках, теж намокли, тож сестрички загорнулися в них, аби хоч трохи висушити. — Е-е-е, кхм-м, — пролунало поруч із ними. Золотоочки побачили чорного вусатого жука, який тримав над ними парасольку — лист лопуха. — Ходімо до мене, а то вас змиє злива, — запропонував жук. — Он ви які стрункі й тендітні, а там… — жук не договорив і вказав на стрімкі потоки, що текли по піску і перетворювалися на справжні ріки. Золотоочки перезирнулись і закивали. Звісно, краще зігрітися у гостинного жука, ніж потрапити в такий потік. У жука була нора в старому дереві. Під парасолькою всі успішно туди дісталися і залізли всередину. В житло жука було просторим: зала, кухня, три кімнати. Просто маєток для великої родини.