Зимова сплячка

Під старим пнем із розлогим корінням їжачок побудував собі гарненьку хатку із трави й гілочок. Пень слугував дахом і стінами. Під корінням був вхід. Усередині їжачок вистелив кімнатку гілочками й сухою травою. А ще назбирав різних пір’їнок, що іноді втрачали птахи, і теплого заячого пуху, який знайшов на нижніх гілках ялини. Усі дерева в лісі пожовкли, почервоніли й почали скидати листя. З нього можна викласти чудові візерунки. Он дощик танцює по калюжах так радісно й дзвінко. Он журавлі летять кудись і кличуть за собою. Як же шкода, що у їжачка немає крил! А то б теж полетів із журавлями. Всі інші їжачки збираються спати. Всю зиму. Їжачок не розумів, навіщо взимку спати. «Ех! — зітхнув він. — Ну що ж, піду-но я в гості!» Їжачок був доброзичливим і мав багато друзів у лісі. Він вирішив піти на гостину до ведмедя. Їжачок забіг дорогою до яблуні й підчепив на свої голки двійко смачних червонобоких яблучок — частування! — Привіт, ведмедю! — привітався їжачок біля великої барлоги. У відповідь тиша. Їжачок покликав ведмедя ще кілька разів. Нарешті почув сонний і невдоволений голос: — Їжачку, ти чого це бродиш? Ми з ведмедицею і дітьми вже лягли спати.